In originem et historiam alphabeti sclavonici glagolitici vulgo hieronymiani, disquisitio antiquitatis populorum septentrionalium, reique litterariae sclavonicae, et runicae

Мова: життя та буття нації

Ґрафіка абетки та її фонетична єдність

Давні ґреки ще розрізняли два види ґрамматики. Так Діонісій Тракійський говорив: «Є ДВА ВИДИ ҐРАММАТИКИ: ОДНА ЗАЙМАЄТЬСЯ НАКРЕСЛЕННЯМ ТА ВИМОВОЮ БУКВ (вважається, що ця ґрамматика давня, з’явилася до Троянської війни й ледь чи не одночасно з природою), ДРУГА – ГЕЛЛЕНСЬКОЮ СЛОВЕСНІСТЮ» [1]. Кожен гієроґліф [2] для єґиптян – боже слово [3]… [Платон, який сам бачив піраміди, розповідаючи про виникнення письма, говорить, що винахідником його був Тот. У «Федрі» [4] він розповідає, як одного разу БОЖЕСТВО (δαίμων) ТОТ ( Θεύϑ) прийшов до фараона Тамуса й передбачив йому різні винаходи, серед яких було й письмо]. У євреїв письмо перших розбитих скрижалей [5], на противагу згаданому ЛЮДСЬКОМУ ПИСЬМУ (γραφὶϛ ἀνϑρώπου, пер. LXX. Вих. VIII, 1), вважалося «божественним письмом». Другі скрижалі написав Мозес [6], й таким чином він став винахідником письма… В ісламі є вчення про те, що Бог створив письмо й відкрив його Адаму як таємницю, не повідомлену жодному анґелу» [7].

Однак письмо чи літери, абетка у древніх були не просто ґрамматикою, тому що їх ґеометрія являла собою також числа й музичні ноти. Й це не випадковість, оскільки вони всі поєднані одним духовним, внутрішнім змістом, суттю свого прояву та буття на фізичному плані. Отже, нам відомо, що «для ґреків літери водночас були й числами. Це був ґрецький винахід, який прийшов з Мілета [8] в VIII ст. до н.е… Те, що ґрецькі літери в майстерній системі також слугували для позначення музичних нот – відомо… Від музики пітаґорійці прийшли до детальних занять, до науки літер, ґрамматики. Квінтіліан [9] так говорить про це: «Архіт [10], а також Евен, розглядали ґрамматику як суб’єкт музики». Вони ЗАРАХОВУВАЛИ ҐРАММАТИКУ ДО МУЗИКИ (μουσική). Нечуване відкриття Пітаґора полягає в тому, що музична висота звуку залежить від довжини струни, яка звучить; воно було сприйняте сучасниками та навряд чи колись було перевершене иншою природничо-науковою знахідкою. Звуки показувалися як уречевлені числа, якісна різниця між якими була зведена до кількісної. Цим ніби здійснився єдиний порив людського духу, абстрагованого, застосовного ЄДИНОГО (ἕν), що було чимось зовсім иншим, яке поєднує в світовій гармонії, як конкретне світове початкове ( ἀρχαί) гілозоїстів [11]. Я можу сказати, що все складається з води, з нескінченного, з повітря. Але далі з цим я не можу просунутися. Проте я знаю: все складається з числа, число є світовим принципом, й так я можу вибудувати систему. Глибина сутності музики, наприклад, полягає в тому, що її звучання є сталим числом. У числі є ключ, який провіщає відкриття всіх дверей. Воно було найістотнішим в космосі, ймовірно, головною дієвістю, симболом розуму. Прекрасно сказано про це Філолаєм [12], fr. 11 Diels: «Природа числа дарує знання, веде та вчить кожного в кожному, що для нього є проблематичним та незрозумілим. Оскільки нічого не було би відомо про будь-які образи ні в собі, ні одного в иншому, якби не було числа та його сутності. Однак тільки це діє через душу, надаючи в сприйнятті все, що пізнається й приймається, згідно з ґномоном Природи, дає їм плоть та відокремлює один від одного всі члени образів як нескінченні, так й обмежувані… Природу числа та її стримувальну силу не можна розглядати тільки в демонічних та божественних образах. Вона розглядається всюди: в усіх людських справах та словах, крізь усі творіння образу й музику.

Отже, ҐРАММАТИКА [13] НАЛЕЖИТЬ ДО РОЗДІЛУ МУЗИКИ. Відповідно літери мали привернути особливу увагу пітаґорійців. Оскільки вони були одночасно знаками для чисел та музичних нот, у них, у їх формі, в їх кількості та їх відмінностях, можна виявити не одне космічне значення» [14]. Вище ми вже зазначали, що «ґреки виявляли особливу увагу до форми літери. Схолія до Діонісія Тракійского [15] повідомляє: «Аполлоній з Мессени у своїй книзі «Про давні літери», як дехто каже, писав, що ПІТАҐОР, ЛЮБУЮЧИСЬ ЇХ КРАСОЮ, ВИВОДИВ ЇХ З ҐЕОМЕТРИЧНИХ ЛІНІЙ З КУТАМИ, ДУГАМИ Й ПРЯМИМИ ЛІНІЯМИ». Сказане ще глибше висвітлює й доповнює невідомий майстер: «Хто бажає правильно вивчити таїнство літер, той спочатку повинен розглянути їх фіґури, але не те, як вони пишуться спотвореним чином, а як вони в своїй основі абетки представляються прямими лініями, півколом або повним колом, або (тут маємо фіґуру трикутника) полум’я, без будь-яких инших прикрас, та бажано потім мати крапку або знак-акцент» [16].

Далі цей автор розтлумачує сказане: «3 лінії Н вказують [17] 3 від Бога в Природі, як у гебраїці h свідчать 3 на небі. Й так світять у Духові вогненні води, або Сіль утворює Землю в Природі [18], подібно як світло світу, або сонце на небосхилі, так й літери є инші склади в Божественному началі Абетки, яке все оживлює, як одкровення після падіння анґелів із творінням у цих принципах. Але поряд із цим він вказує на те, як у цьому началі все було гарним та духовним, й позначалося Духом Божим з характером божественних 3 свідків. Як із цими трьома літерами, 3 лініями, які все ж є тільки однією-єдиною prima materia» [19].

Глибока сутність літер, крім множини особливих калліґрафічних рукописів та певних повідомлень про «сценічний танок» літер на аттичній сцені [20], видають симболічні тлумачення літерних форм» [21]. Значність сутності, функції, як й глибинного розуміння й змісту літер чудово передано в ґрецькій мові словом-поняттям ΣΤΟΙΧΕΙΟΝ. Зокрема можна сказати, що «літерам дане ім’я елементи (στίχοϛ! elementum) не тому, що вони більше не поділяються на елементи (тобто не є найменшою єдністю літер), як вважали ґрецькі мудреці…, а тому, що в їх русі виявляється форма елементів створеного світу» [22]. Чудово й те, що у стародавніх ґреків вона ж означає ПОЧАТОК, ОСНОВУ, звідки ЛОҐІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЇЇ ЯК ОСНОВНОЇ ІДЕЇ, ОСНОВОПОЛОЖЕННЯ Й ПРИНЦИПУ. Звідси БУКВА-СТОХЕЙОН у ґреків є матеріальною першоосновою, елементом та стихією, вона також означає й астрономічний знак Зодіаку. Й, нарешті, вона є літерою та звуком мовлення…». С. 10, 11.

Отже «абетка є симболічним позначенням ряду звуків, які залежно від місцезнаходження, часу та «стану довколишнього середовища» певного місця, змінюють своє звучання – довготу, глибину, дзвінкість або глухе звучання, що наочно виявляється в закритому приміщенні, печері або ж повністю відкритому просторі. Тут проявляється нерозривний зв’язок як з музикою, так й з математикою, або тією самою ґеометрією. Так, «уже давні ґреки: Пітаґор, Платон, Евклід, Арістотель, Дідім та ин., обґрунтували теорію музики на чисто математичному фундаменті. Вони знали, що звук (літера, слово. – Ред.) постійно простягається завдяки руху, висоті й глибині звуку, його малій або великій швидкості» [23].

У будь-якому разі об’єм чи простір, а також рух, що відбувається в них, породжує звук, який виражається на письмі літерою, та ряд звуків становить слово. Слова ж є складниками будь-якої мови, що об’єднує певну ґруппу людей, тим самим допомагаючи їм прийти до єдності. Тому значення кожної мови неоціненне, вона підносить нас над усім иншим, створеним в цьому світі, та невтомно веде вгору, туди, звідки ми прийшли та куди ми так часто звертаємо погляди. Ще Я. К. Ґрот, говорячи про мову й письмо [24], посилаючись на роботи Вільгельма Гумбольдта, відзначав, «що як більша чи менша досконалість внутрішньої форми мов залежить від різниці у словесних здібностях народів, так й вища або нижча гідність письма перебуває в прямому відношенні до досконалості мови» [25].

Тому, як зазначав П. І. Житецький, український філолоґ та етноґраф, «мова завжди привертала увагу мислячої людини своєю загадковою, дивною будовою. Чи не дивовижно насправді, що людина шляхом різноманітних комбінацій небагатьох звуків називає тисячі речей, які бачить навколо себе, розповідає про їх властивості, рух та зміни й навіть повідомляє иншим те, що сама думає та відчуває, причому инші розуміють її? Яка чудова сила прихована в цих звукових знаках? Як з’явилися ці знаки, які ми називаємо словом? Що таке людське слово?.. Слово – не простий знак думки, бо в звуках його живе невідома сила, що тамує смуту серця, зціляє від недуг, – сила не завжди добродійна, а иноді й згубна, руйнівна» [26].

Завершуючи цю частину розповіді про мову хочеться ще раз сказати словами професора Г. Вуттке про те, що «слово не походить від зовнішнього, воно не вимовлено матерією… Слово походить від Духа, який опанував Природу, щоб у її вбранні стати проявленим та почутим; вона є духовним інструментом, а він, відповідно до своєї волі та силою своєї дії, стосується иншого духу… Слово збільшує свою міць та ніби посилюється, коли вбирається в нове тіло та стає письмом… Характерною рисою письма є його витримана твердість. Мовлення тече наповнюючи життя, воно виникає з рухомого життя; воно вмирає в затихаючому слові; воно залишається тільки в спогаді та являється иншим кожному відповідно до його духовного характеру. Написане слово зовні мертве, воно не містить у собі свіжості й вогню життя, але водночас воно служить оповіщенню внутрішнього життя, йому властива власна НЕЗМІННІСТЬ; воно зсередини простягається над часом та місцезнаходженням» [27]. С. 13, 14.

[1] Фрагменты ранних греческих философов. Часть I. Москва. 1989. С. 89.

[2] Гієроґліф (ґреч. ἱερογλύφος, hieróglyphos) – читати та писати це слово як «ієрогліф» прикра помилка. В ґрецькій мові кожна початкова голосна літера або инакше голосівка, в нашому випадку це літера «ἱ», яка має знак ГУСТОГО ПРИДИХА (spiritus asper): ‘, який звучить як лат. або нім. h, ἱστορία = historia. Як також літера γ (gamma) тобто як лат. або нім. g, читається тільки як наше «Ґ». Тому то ПРАВИЛЬНО це слово пишеться як ГІЄРОҐЛІФ, инша справа складність вимовляння його, що пов’язано з усталеною звичкою наслідувати помилкову російську вимову. Э. Черный. Греческая грамматика. М. 2008. С. 20. – Ред.

[3] Hymnos von Ios IG XII, V I Nr. 14 Zeile 5–8. Hymnos von Andros Zeile 10 ff. до того ж Suuciuc, Andros, Sonderschriften d. österreich. Instituts 8 (1914) С. 122; такі самі погляди, згідно з Авґустином, de civit. dei XVIII 37, були й у Варрона, та в Eugenius Toletanus, De inventoribus literarum «Isis arte non minori protulit Aegyptias» sc. literas MGH Script. antiquiss. XIV p. 257 v. 5.

[4] Платон. Собрание сочинений. Т. 2. 1992. С. 186.

[5] Вих. XXXI, 18.

[6] Вих. XXXIV, 27.

[7] Dornseiff Franz. Das Alphabet in Mystik und Magie. 1925. С. 2–4.

[8] Пор. Larfeld. Griechische Epigraphik. 1914. С. 294 й т. д.

[9] Quintilian M. Fabius, родом з Калагуріса (Іспанія), з 68 р. н.е. керував риторичною школою в Римі, автор «de Institutione Oratorio» I 10, 17.

[10] Архіт (380 р. до н.е.) – математик, філософ-пітаґорієць з Тарента.

[11] Гілозоїзм (ґреч. ὕλη – матерія та ζωή – життя) – вчення про те, що вся матерія одушевлена сама по собі або за участі Світової душі.

[12] Філолай (близько 470 – після 400 до н.е.) – давньоґрецький філософ, математик, учень Пітаґора.

[13] «Як МУЗИКАНТ в унісон разом із ХОРОМ доставляє прекрасну та приємну мелодію, подібно до того й ҐРАММАТИК, правильно узгоджуючи АКЦЕНТИ, АРТИКЛІ й СКЛАДИ, ВИВИЩУЄ своє мовлення, висловлюється чи пише КРАСНОМОВНО». Thurneysser Leonhart. Onomasticum und Interpretatio oder… Th. II. Vorrede. 1583. С. 8.

[14] Dornseiff Franz. Das Alphabet in Mystik und Magie. 1925. С. 11–14.

[15] Schol. ad Dionis. trax. С. 183, 30.

[16] Anonym. Das Buch mit Sieben Siegeln. XVII ст. С. 7.

[17] «Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє в одно». 1 Ів. V, 7, 8.

[18] «Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придастьсґя вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висапана та потоптана людьми. Ви світло для світу». Мт. V, 13, 14. «Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!». Мт. XIII, 43.

[19] Anonym. Das Buch mit Sieben Siegeln. XVII ст. С. 33–34.

[20] Еврипід у Тесеї (Θησεύϛ) описує ім’я Тесея загадкою, Θησεύϛ γρῖφοϛ.

[21] Dornseiff Franz. Das Alphabet in Mystik und Magie. 1925. С. 20–21.

[22] ‘Les mystères d. lettres grecques’ …descr. cosmogonique’ Hebbelynck, Adolphe, Museon N. S. 1 (1900). С. 21 f.

[23] Zeising A. Neue Lehre von den Proportion des mensclichen Körpers… 1854. С. 414.

[24] Труды Я. К. Грота. II. Филологические разыскания, СПб. 1899. С. 573.

[25] Див. у VI томі зібрання творів Вільгельма Гумбольдта міркування: 1) Ueber den Zusammenhang der Schrift mit der Sprache, 2) Ueber die Buchstabenschrift und deren Zusammenhang mit dem Sprachbau.

[26] Житецкий П. И. Старинные воззрения русских людей на русский язык // Киевская старина. 1882 (11). С. 277–278.

[27] Wuttke H. Geschichte der Schrift und Schrifttums. T. I. 1872. С. 4–6.

З книги «Буття та об’явлення української мови», Київ, 2021 р. С. 10-11, 13-14.

Leave a Comment

Your email address will not be published.

Shopping Cart
  • Your cart is empty.