Давно відомо, що шрифт не тільки передає певний текст, але й впливає на читача через сприйняття його форми чи ґеометрії очима. Хоча ми, на перший погляд, цього не помічаємо, оскільки звикли щодня перебувати в оточенні «письма», тож у міському середовищі чи в домашніх умовах сприймаємо це просто як належне та вже не мислимо себе поза цим оточенням. Тому неважко уявити й зрозуміти важливість письма та шрифту, що його забезпечує, в інформаційній складовій, без якої нам майже неможливо здійснювати наші повсякденні справи, навчатися, набувати знань, усвідомлювати себе й навколишній світ. Ми настільки звикли до цієї складової, тобто до абетки, що не думаємо про неї, подібно до того, як людина не думає про своє дихання доти, доки з ним не виникли труднощі. Абетка чи шрифт, як й дихання, неодмінно потрібні як для наук, пов’язаних з писемністю (а яка з нею не пов’язана?) так й для нашого внутрішнього життя, сповненого переживань, а нерідко й пристрастей. Наприклад, поезія завдяки письму (абетці), використовуючи його, виражає, передає й пов’язує два світи: внутрішній та зовнішній, тим самим сприяючи гармонійному взаєморозумінню між людьми. Проте все, що пов’язано з мовою чи абеткою, має розглядатися подібно до різних ситуацій, які відбуваються в зовнішньому світі, тобто виражених як зовнішньою формою літери, так й внутрішньою; иншими словами, який саме звук чи значення містить або несе в собі літера. Инакше кажучи, ідея (внутрішнє) чи першопричина створення нашого світу, візуально представлені цим же світом. Таким чином, візуалізована літера (звук) є містком між внутрішнім та зовнішнім світами, поєднує їх в одне ціле. Можна сказати, що «писемність «видає» маркування (або позначку) за допомогою сукупності записів шрифту. Думки одного народу поєднуються в ньому, й таким чином образ думок стає зрозумілим та ясним народу. Так, це так, й це в той час, коли нарід примикає до народу, як носій духовного світу. Його вміст творить формування. Виявляється подальший хід руху думки, оскільки знаходиться успадковане буття та закарбовується в пам’ятнику писемності…» [1]. Та як писав Діодор Сицилійський: «РОЗУМНЕ ЖИТТЯ (καλωϛ ζην) спочиває на розумінні письма» [2].

Але повертаючись до букв, їх виникнення та глибинної суті, потрібно сказати, що ще «Платон по праву називає літери безперервним, нескінченним голосом: ВОНИ ПРИДУМАНІ АБО БОГОМ, АБО БОЖЕСТВЕННОЮ ЛЮДИНОЮ (φωνην απειρον κατνοησεν ειτε τιϛ ϑεοϛ, ειτε ϑειοϛ ανϑρωποϛ). КНИГА, ПОВНА ЛІТЕР, Є ЖИТТЯ ПАМ’ЯТІ ТА СМЕРТЬ ЗАБУТТЯ, ПОСУДИНА З МУДРІСТЮ; кожен може її спустошити, та все ж вона залишиться наповненою. ПИСЕМНІСТЬ Є ВИЯВ УСІХ ВПЛИВІВ ДУХОВНИХ ПРАГНЕНЬ, дзеркало всіх багатозначних справ та подій в історії людського роду, ПЛОТЬ СВІТОВИХ ДУМОК, які постійно зростають. Стародавня людина винахід писемності приписувала богам» [3]. Таким чином, таїнство абетки обговорювали й пояснювали вже з найдавніших часів.
Ось що писав з цього приводу Ґустав Зайфферт: «Стародавній фінікійський автор Санхуніатон розповідав, що винайдена Тотом абетка є наслідуванням зодіаку. «До того часу (до кінця потопу), говорить він, божественний Тот винайшов священні знаки літер, між иншим, копіюючи зодіакальне коло з його планетними домами». Подібне дивовижне передавання ми також бачимо й в инших народів. Згідно з китайцями, після закінчення потопу абетку письма за зодіаком винайшов Фо-Хі, або, як вони кажуть, крапки на великому драконі Лунґ-ма, тобто розглянуті зірки змієподібно вигнутого зодіаку. Подібним же чином виникла абетка в давніх ґреків, коли Кадм порубав на частини дракона, тобто зодіак. Сюди також належать зуби змія, тобто Пітона [4], посіяні Ясоном та Аполлоном. Сюди ж належить подорож арґонавтів та народження Пітона наприкінці девкаліонового потопу… Инші міти, що підтверджують слова Санхуанітона, ми тут не розглядаємо.Отже, маємо підтвердження правоти давніх фінікійців про те, що абетка дійсно є відображенням зодіаку; відповідно, має існувати й подвійна основа. Перш за все, у давніх народів абетка повинна відповідати загальноприйнятому поділу зодіаку. Під час винайдення абетки за відповідними місцями зодіаку розподіляли наявні планети, які можна побачити неозброєним оком та якими древні вважали такі небесні тіла: 1) Місяць, 2) Меркурій, 3) Венера, 4) Сонце, 5) Марс, 6) Юпітер та 7) Сатурн… Насправді абетка Тота, якою її показує наступна таблиця давнього відображення зодіаку, розрахована за тодішнім рівноденням (Тілець 30° = 1° Тілець) із 7 планетами, які перебувають у певний час у знаках зодіаку» [5].Тема божественного походження літер була зрозумілою для глибокої давнини; ця ж сама ідея-реальність їх була абсолютно ясною та наочною й для більш пізнього часу – античності. Таким чином, «уявлення про божественне походження ЛІТЕР ми зустрічаємо особливо там, де мистецтво письма довго залишалося приналежністю особливої касти… Писар мав серед богів свого патрона, який одночасно був його подобою на небі – писарем богів. У Бабілоні це НЕБО [6], в Єґипті – Тот. НЕБО, син Мардука, був богом, який записував долю, своїм «ґрифелем долі» [7] подовжував чи вкорочував життя… Для єґиптян винахідник письма Тот [8] був богом слова й книг, винахідником маґічних формул, майже всього культурного надбання [Про батька ґрамматика ТОТА, πατὴρ γραμμάτων Θεύϑ [9] у Філебі [10] сказано: «На початку якийсь бог чи божественна людина звернули увагу на безмежність звуку. В Єґипті, як свідчить переказ, якийсь Тот першим помітив, що голосні літери в безмежності являють собою не єдність, але множину; що инші літери – неголосні, та все ж причетні до якогось звуку, й що їх також певне число; нарешті, до третього виду Тот зарахував ті літери, які тепер у нас називаються німими. Після цього він став розділяти всі до одної неголосні й німі та вчинив так само з голосними та напівголосними, поки не встановив їх число та не дав кожній окремо й всім разом назви «літера» (στοιχεῖον). Бачачи, що ніхто з нас не може навчитися жодній літері, взятій окремо від усіх инших, Тот зрозумів, що МІЖ ЛІТЕРАМИ ІСНУЄ ЄДИНИЙ ЗВ’ЯЗОК, ЯКИЙ ПРИВОДИТЬ УСЕ ДО ПЕВНОЇ ЄДНОСТІ. ЦЕЙ ЗВ’ЯЗОК ТОТ НАЗВАВ ҐРАММАТИКОЮ – ЄДИНОЮ НАУКОЮ ПРО БАГАТО ЛІТЕР».
Дуже наочно та виразно Жак Ґаффарель [11] передав цю ж ідею про небесне походження абетки в стародавньому гебрейському вченні [12], яка повністю відповідає ідеям, згаданним вище. Ця обставина ще раз свідчить про те, що ідея про небесне або божественне походження букв, в цілому, була спільною для древніх культур або цивілізацій. Природно, слов’яни також не стояли осторонь в цьому питанні, що ми коротко відзначимо тут, але в подальшому в нашій книзі про це буде сказано більш докладно.
Про божественне походження літер писав й такий слов’янський просвітник з Хорватії, як Клемент Грубісич: «Букви абетки воістину створені Творцем або одуховленні, освячені живим слов’янським богом, як вони й витлумачуються з тієї ж самої абетки. У цьому переконує сама Абетка, яка називається Буквиця (BukVITza), що означає ЖИВИЙ БОГ (Deum VITum); таким чином вказуючи на букви як на ЖИВИХ БОГІВ (Dei Viti). З иншого боку, багато ЖИТТЄДАЙНИХ БОЖЕСТВ (Dii Viti) слов’ян мають ті ж найменування; дійсно в наявності маємо СвантоВІТа, ПореВІТа, МеВІТа, АвшеВІТа» [13]. Инакше бути й не могло, оскільки ми розуміємо, що диво, яким було створення абетки, в чому впевнені були стародавні народи, не могло обійтися без допомоги згори». С. 7, 8, 10. Далі буде.
[1] Wuttke H. Geschichte der Schrift und Schrifttums. T. I. 1872. С. 43–44.
[2] Його ж, с. 15.[3] Його ж, с. 46.
[4] ПІТОН (ґрец. Πύθων), неправильне написання Піфон, оскільки ґрецькою слово пишеться ΠύΘων, а не ΠύΦων; пишеться ТЕТА (Θ), а НЕ ФІ (Φ). Назва «фіта» пов’язана з новоґрецьким прочитанням, тоді як ще в південнослов’янській традиції, до якої належали й старослов’янська чи українська мови (про що буде сказано нижче), читалася як [t].
[5] Sayffarth G., Unser Alphabet ein Abbild des Thierkreisses. 1834. С. 4.
[6] Ймовірно, іудейське уявлення про небесного писаря та книгу життя (Одкр. III, 5) має бабілонське походження. Пор. Gunkel. Archiv f. Religionswissenschaft 1 (1898). С. 298.; Jeremias. s. v. Nebo in Roschers mythol. Lexicon. III. Sp. 55. f.; P. Paul Dhorme. La religion assyro-babylonienne. Paris (Gabalda), 1910. 103 f. Kan. De Jovis Dolicheni cultu, Diss. Groningen. 1901. С. 52.
[7] В балканських країнах [як й в инших слов’янських країнах] є вислів «це його доля», або ж «йому начертано».
[8] Maspéro Histoire anscienne des peuples de l’orient classique I (1895) p. 145, 220. Brugsch, Religion und Mythologie der alten Ägypter. Leipzig, 1888. С. 446.[9] У ключі 274 D приписувана Тоту фараоном епіклеза (закликання) πατὴρ τῶν γραμμάτων, який міститься в маґічному папірусі gnost. Gemmen, часто називається ΑΒ-ΑΩΘ = «БАТЬКО БУКВ», тобто Єґипет. nb mdw ntr «ГОСПОДЬ ГІЄРОҐЛІФІВ»…, титул Тота в «Книзі мертвих», гл. XCIV. Пор. Erman. Rel. Ägyptens. Berlin 1905. С. 11: «Тот, БИК серед зірок, Місяць на небі, писар богів, суддя на небі, винахідник мови й письма». Stele Berlin 2293. Пор. Hesych: ἄβαϑ (ta ba) διδάσκαλοϛ Κύπριοι = «Батько» або «Вчитель ta» = γραμματοδιδάσκαλοϛ (ВЧИТЕЛЬ ҐРАММАТИКИ) фінікійською чи арамейською. Вислів часто використовувався на Кіпрі. Archiv für Geschichte der Philosophie. Eisler Robert, Platon und das ägyptische Alphabet. Bd. XXXIV. 1922. С. 5.[10] Платон. Собрание сочинений. Т. 3. 1992. С. 15.
[11] Жак Ґаффарель (фр. Jacques Gaffarel; 1601 – 1681) – французький вчений та астролоґ. Особистий бібліотекар кардинала Рішельє.
[12] Gaffarel, Jacques. Curiositez Inouyes: Hoc est: Curiositates Inauditæ de Figuris Persarum Talismannicis, Horoscopo Patriarcharum Et Characteribus Coelestibus / Jacobi Gaffarelli, Latinè Cum Notis quibusdam ac Figuris editæ, opera M. Gregorii Michaelis, Præpositi Regii Flensburgensis. Hamburgi. 1650, 1676. С. 359, 361.
[13] Grubišić K. In originem et historiam alphabeti sclavonici glagolitici vulgo hieronymiani, disquisitio antiquitatis populorum septentrionalium, reique litterariae sclavonicae, et runicae. 1766. С. 64.
З книги «Буття та об’явлення української мови», Київ, 2021 р. С. 7, 8, 10.