«Рутенія» — одна з багатьох назв України якою також називали українську абетку у Середньовіччі та в Новітні часи. Назва України як Рутенії у свідомості середньовічної Европи була безумовно пов’язана з Україною. Ця назва стосується тільки її, навіть коли Україна входила до складу союзної держави під назвою Річ Посполита, ця тенденція зберігалася, причому на всіх рівнях як культурного, так й політичного життя держави.

На підтвердження сказаного вище вже в новітні часи (1915 р.) віденський історик, професор Ганс Іберсберґер писав: «Назва «Ruthenia», «Rutheni», «Ruthenen», «ruthenisch» є не що инше як латинська форма ґрецької Ρουϑήνοι що вживалася в Середній та Західній Європі для означення Київської Держави та її законних спадкоємців». 

Данський хроніст XII сторіччя Саксон Ґрамматик у своєму трактаті «Про життя Фрото III» (In vita Frothonis III) та шведський історик та археолоґ Олаф Верелій (Hervarar Saga. Olai Vereli) XVII сторіччя писали: «Рутени (тобто українці) та гунни приймаються як одне й те саме (Ruthenos et Hunnos pro iisdem accipit)». А політик та історик Маттіас фон Бер, згадуючи в своєму трактаті про роботу ректора з Ґюстрова чи Ґюстрава (Густа трава) Фрідріха Томаса, пише: «Фрідріх Томас у своєму трактаті доходить висновку, що народи рутенів (тобто українців) та венедів у минулі часи були єдині за своєю спорідненістю та тісними кревними зв’язками (Friedericus Thomas hoc scripto statuit, Gentem Ruthenam & Venedam unam olim suisse cognatioe & affinitate…)».

Цікава, але маловідома подія трапилась на початку XX сторіччя, коли в 1915 р. ґруппа українських парламентських послів з Галичини вдалася до австрійського уряду з проханням надалі вживати назву «українці», як  «єдину правильну назву людей, які належать до рутенської народності, й що тільки вона одна вживається в рутенській літературі». Та як незадовго до цього звернення та трохи пізніше ми знаємо й так сталося, що тепер ми пишемось українцями. Так тому бути. Але повертаючись до нашого славного минулого, яке є невід’ємною частиною нашої культури та буття, ми по праву можемо використовувати назву «рутени», не кажучи вже про те, що й українська абетка у Середньовіччя була відома як — РУТЕНСЬКА.

Тому ми використовуємо назву «рутенська» або також  «українська», та ні в якому разі не  «кирилична», бо цієї назви для абетки не існувало, а св. Кирило, кажучи сучасною мовою, був лише її «модифікатором». Звідси й виникла ідея повернути це духовне надбання, тобто абетку, українському народу, де видатний внесок в цій великій справі, безумовно, належить професору, видатному художнику-графіку Василю Яковичу Чебанику.